Можливо ви чули історію про те, як під час космічних перегонів з Радянським Союзом, NASA витратило мільйони доларів на розробку ручки, яка могла би писати в космосі, а космонавти СРСР просто користувалися олівцями і тим зекономили купу грошей. Але як і багато історій, що породжувала радянська пропаганда, ця історія вигадка.
Насправді, олівці в космосі це додатковий ризик. Вони ламаються, частинки грифеля можуть забивати фільтри, а прості олівці можуть горіти — а NASA послідовно видаляє все, що може спалахнути, з обладнання та екіпірування. Незважаючи на це, американські космонавти довгий час користувалися олівцями. Поки хтось не звернув увагу на гроші (а всі бюджети NASA відкриті), що на них витрачаються. Один механічний олівець обходився NASA у 128 доларів — спалахнув скандал. Після цього в NASA вирішили розібратись з проблемою кардинально і замінити дорогі та небезпечні олівці на ручки.
Допомогти з розробкою «космічної ручки» запросили власника Fisher Pen Company — Пола Фішера. Під час Другої світової війни Пол працював на заводі, що випускав кулькові підшипники для військових літаків, а після війни став співвласником невеликого цеху токарних верстатів. Одним із клієнтів цеху був Мілтон Рейнолдс, винахідник та виробник першої кулькової ручки. Ручки Рейнолдса добре продавалися, але мали один істотний недолік — часто протікали, що врешті-решт призвело до закриття компанії Рейнолдса. Фішер, втративши клієнта, вирішив випускати ручки самостійно і у 1948 році заснував Fisher Pen Company. Справи у Пола йшли добре і у 1965 році він був вже мільйонером з 20-річним досвідом виробництва ручек.
Головна проблема з ручкою в космосі — відсутність сили тяжіння. Нема тяжіння — чорнило не може текти вниз по стрижню. Щоби вирішити цю проблему, інженери Fisher Pen Company розробили спеціальний стрижень з картриджем, що містив азот та чорнило з домішками смоли. Азот створює тиск і підштовхує чорнило до кульки, компенсуючи відсутність сили тяжіння. А смола тримає чорнило в гелеподібному стані, що зменшує ризик протікання під тиском — чорнило стає рідким тільки при русі кульки. Сама кулька, що виготовлена зі зносостійкої сполуки вуглецю і вольфраму, з підвищеною точністю встановлюється в спеціальний сталевий слот стрижня, блокуючи можливий витік чорнила.
Ручка AG-7 (AG від AntiGravity), що отримала цей стрижень, могла (й може) писати під будь-яким кутом, під водою та в невагомості, при температурі від -35 до 121 градуса Цельсія. Правда коли стає занадто жарко чорнило змінює свій колір з синього на зелений, але думаю з цим можна змиритись.
На розробку AG-7 Пол витратив 1 рік та приблизно 1 мільйон доларів. Запатентували ручку у 1965 році, а вже у 1967, після численних тестів, NASA допустило її до космічних польотів. Коштувала «космічна ручка» всього 3 долари 98 центів, а ще Пол зробив для NASA космічну знижку у 40%, що зменьшило ціну до 2 доларів 39 центів. З такою ж знижкою партію у 1000 ручок купила космічна агенція СРСР для місій «Союз» (щоби потім знову всім розповісти про велич радянських технологій).
Сьогодні ручку Пола Фішера може купити будь-хто, замовивши її на сайті Amazon (або Розетка). Ціна правда підросла з 1965 року – легендарна AG-7 обійдеться приблизно у 70 доларів. Але, якщо не платити за легенду, то можна обрати демократичніші версії у 25 доларів (що майже ті самі 3.98$ 1965 року).