В 1983 році неополітанська компанія Voiello (“Neapolitan passion and Swiss precision”) звернулась до Джорджетто Джуджарро (легендарного дизайнера автомобілів Гольф, Ланос, De Lorean та багатьох інших) з запитом на розробку дизайна для нової пасти. У Voiello хотіли, щоби нова паста по-перше, не вбирала в себе багато соусу, утримуючи його всередині, по-друге, збільшувала свій об’єм при варці, та по-третє, мала незвичну форму, що буде кидатися в око. Студія Джуджарро розробила 12 проєктів, з яких представники Voiello відібрали 5-ть, а технологи компанії обрали переможця — пасту, що нагадувала формою β – бету, другу літеру грецької абетки. Для виготовлення складної форми Джуджарро впровадив інновацію в процес — пасту виготовляли за допомогою екструзії, видавлюючи її через складний формуючий отвір. До речі, на початку проєкту Voiello обирали між Бруно Мунарі (італійським дизайнером та художником) та Джуджарро, і останній переміг саме через його досвід роботи з різними технологіями. Паста від Джуджарро отримала назву Marille та за неополітанською традицією мала гладку форму ззовні та ребристу, для утримування соусу, всередині.
В 1984 році пасту Джуджарро у своєму рецепті Marille alla 33 використав шеф Giuseppe Concilio і отримав перше місце на конкурсі, що проводила Федерація італійських шеф-кухарів. І це був перший і останній успіх Marille – пасту дуже швидко зняли з продажу. З’ясувалось, що через складну форму, пасту треба дуже довго готувати та складно рівномірно проварити, щоби отримати бажаний стан al dente.
Джуджаро філософські поставився до невдачі, жартуючі, що не дивлячись ні на що, Marille зробила його відомим на весь світ — адже про нього після проєкту написали в Newsweek. Пізніше Джорджетто спробував з макаронами ще раз, врахувавши помилки першого проєкту, він розробив дизайн пасти для для компанії Afeltra, що нагадувала знак нескінченності, і мала, як і Marille, гладку форму ззовні та ребристу, для утримування соусу, всередині.
