У 1936 року, німці, готуючись до війни, об’явили тендер на розробку нової каністрі – попередні були незручні в транспортуванні-переносці та постійно протікали. Виграла тендер Schwelmer Eisenwerk Müller & Co, її дизайнер Винценц Грюнфогел запропонував конструкцію, що складалась з двох штампованих листів з’єднаних коротким швом. Округла пласка форма не чіплялась за одяг і дозволяла легко складати каністри одна на одну. Наповнена каністра не тонула у воді, кришка закріплена на каністрі не могла загубитись, а висока горловина не потребувала лійки. Ручка з трьома рукоятками дозволяла (і досі дозволяє) переносити чотири порожні каністри або дві наповнені, одній людині, а вдвох можна понести навіть три. Це був майже ідеальний дизайнерський витвір, який трохи покращили у 1939 – на боковини для підвищення жорсткості нанесли штампування, чотирикутник з лініями, що навскіс виходять з кутів.
Каністра, була настільки вдалою, що англійці, прихопивши перші jerrycan у Франції, до 1943 року розгорнули власне виробництво і виробляли їх для всіх союзників до кінця війни. А після війни ‘джеррі кен’ або ‘бляшанка джеррі’ (від прізвиська, яким британці обзивали німців) розійшлась по всьому світу і продовжує служити без особливих змін вже 84 роки. І саме така класична бляшанка, катає зі мною, після паливної кризи минулого року.